На велосипеді по Америках

Повернутися

На велосипеді по Америках

У 2008 році, об’їхавши навколо земної кулі на велосипеді всього за 194 дня, шукач пригод та затятий велосипедист Марк Бомонт, побив світовий рекорд. Тепер він поставив собі ще більш грандіозну мету, він збирається проїхати на своєму велосипеді уздовж найдовшою гірської гряди на планеті, – Скелястих гір та Анд.

Задумана експедиція протяжністю у 21 тисячу кілометрів, пройде від Аляски до найнижчої частини Аргентини. Але Марку і цього здалося мало, тому він збирається зробити щось таке, чого ніколи не робив раніше, – поєднати поїздку на велосипеді зі сходженням на найвищі гори в Північній та Південній Америці.

Ця пригода триватиме 9-ть місяців. Завдяки хребтам двох Америк, тіло Марка чекають неймовірні випробування.

Епічну подорож Марка починається недалеко від Анкоріджа, Аляска. Попрощавшись з друзями та рідними в Шотландії, він знав що пройде цілих пів року, перш ніж він знову їх побачить. На своєму велосипеді він везе тридцять килограмiв обладнання; від медичних препаратів до камер та намета; все, що необхідно для виживання та що б засняти його пригоди.

Наступні кілька місяців він буде їхати уздовж гірської гряди, до тих пір поки не потрапить на південний пік Юшуарі шо знаходится у Аргентині, це найдовша гірська гряда в світі, тому йому нічого не залишається окрім як відправитись у подорож.

Подорож Марка починається неподалік від Анкоріджа і спочатку поведе його на північ, 183 кілометри до міста Талкітна, яке розташовано неподалік від основи найвищої гори в північній Америці.

“Як прекрасно сісти на велосипед після всіх цих приготувань, це чудове почуття, я не знаю що чекає мене за поворотом і так буде на всьому шляху, протягом усіх 8-ми місяців або навіть більше. Я весь в передчутті.”

Підйом на таку висоту означає, що є ризик того, що втома може поставити під загрозу всю експедицію загалом. Тому Марку просто необхідно щодня споживати більше 6000 калорій на день. Це нелегко для людини, яка зазвичай не їсть м’яса, але зараз він не може більше залишатися вегетаріанцем.

Він збирається залишити позаду свого оператора, що б залізти на найвищу гору північної Америки, гору Мак-Кінлі (англ. McKinley). Місцеві називають її Деналі (англ. Denali), що означає Велика. При висоті більше 6000 метрів, вона не така висока як Еверест, але підйом від табору до вершини займає більше часу і вона є однією з найхолодніших гір на землі.

“Тут ніщо не виживає, це абсолютно мертва гора, тут немає ні людей, ні тварин. Що б вижити в таких умовах, необхідно як слід утеплити себе. Хоч я і член команди, але я абсолютно самодостатній для того що б тягнути сани або тягнути на спині все найнеобхідніше. Мені потрібно взяти їжу, а воду я зможу отримати з розталого снігу.”

Гарантії успіху немає. Погода на Мак-Кінлі, яку неможливо прогнозувати, означає що лише одна людина з двох добереться до її вершини і сотні вже загинули намагаючись це зробити.

“Звичайно в такий момент починаєш нервувати. Я вперше збираюся пыднятися на таку висоту, нічого подібного я раніше не робив. Мені зовсім не комфортно, адже я всього лише вмію кататся на велосипеді, а тут все зовсім інше. Мені буде нелегко і з психологічного боку , якщо я зазнаю невдачі, мені доведеться спуститься з гори, сісти на велосипед та їхати пів року, поки я не доберуся до наступної гори, а той факт що задумане невдалося до кінця здійснити ще з самого початку, буде тиснути на мене психологічним тягарем.”

Майк приєднається до міцної компанії з восьми осіб, яких закинуть до початку маршруту, звідки на підйом до піку гори у них піде 3-ри тижні.

Велосипедист Марк Бомонт підкорює найвищу гору північної Америки, гору Мак-Кінлі (англ. McKinley). Місцеві називають її Деналі (англ. Denali), що означає Велика.

“Мені вдалося швиденько поглянути на вершину Денале і це просто захоплююче видовище, вона неймовірно красива і дуже висока”.

До того як він добереться до вершини, Марку доведеться два тижні тягнути на собі їжу та провізію від табору до табору. І в цьому йому ніхто не допоможе. Для атлета, який звик крутити педалі з великою швидкістю, такі умови стануть серйозним випробуванням.

“В основному ми багато часу проводимо займаючись висотним альпінізмом, що допомагає тілу пристосується до холоду та висоти і мені важко до цього звикнути. Я звик брати участь в експедиціях де ти весь час перебуваєш на межі, а тут я серед великої кількості людей і я навіть відійти нікуди не можу, настільки великий ризик впасти в ущелину. Це нелегко і мені щодня доводиться придушувати свій негативний настрій.”

Марк подолав перший етап сходження, поки на Мак-Кінлі вельми привітна погода. Ось тепер починається справжнє сходження. З цього моменту варто побоюватися не тільки погодних умов, на такій висоті повітря стає розрядженим, а це сильно збільшує ризик кисневого голодування.

“Я знаю що на Мак-Кінлі великий ризик висотної хвороби, якщо не вжити заходів, то можна запросто померти. Це точно одне з найсерйозніших випробувань у моєму житті.”

Після 10 годин найбільш виснажливої ??роботи у світі, Марк нарешті добрався до табору. Він ще ніколи не піднімався на висоту 5160 метрів.

“Який вид, це просто неймовірно”.

Не всім так пощастило під час сходження на гору.

“Я обернувся і побачив, як з гори зірвалися два камені, але я тут же зрозумів що це не каміння, це були два альпіністи, які зірвалися з обриву. Вони обидва загинули, вони не пережили такого падіння.”

На такій висоті все дається важко.

“Приголомшливо наскільки інше тут повітря. Встановлення намету, викопування ями для встановлення намету, все це повністю виматало мене всього за кілька хвилин. Повітря тут настільки розряджено, що в це просто складно повірити.”

Через два дні оклематізаціі, прийшла пора покорити вершину. Марк ось-ось здійснить свою мрію – забратися на найвищу гору північної Америки.

“Я постійно казав собі, що мені вистачить і того факту що я побував на цій горі, що мені зовсім не обов’язково здійматися на саму вершину. Але я дуже хочу це зробити, це перше велике випробування в цій експедиції.”

Через погоду, минулого місяця, на вершину можна було здійснити сходження всього три рази. Саме під час останнього восьми годинного сходження, раптовий шторм погубив тренованих альпіністів.

“Я постійно чекаю, що погода ось-ось зміниться і нам ніде буде сховатися. Все може змінитися за лічені секунди. До вершини залишилося всього кілька годин. Через розряджене повітря нам неймовірно важко рухатися вгору. Я не сумніваюся що в мене все вийде.”

Але у гори Мак-Кінлі була своя думка…

Читать статью на русском

Читати другу частину

Читати треттю частину

Поділитися цим записом

Коментарі (2)

  • Максим Відповісти

    да, несмотря на то, что я объездил наверное всю Азию и нормально поколесил по Европе, я понимаю что я действительно всего навсего – матрасник))

    Thursday October 22nd, 2015 at 15:48
    • hobo Відповісти

      Ну по сравнению с Марком мы все матрасники))

      Friday October 23rd, 2015 at 00:39

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутися